В його поезії правдива істина села
В моїх віршах святая муза
Правдива істина села,
Що то було,що є і буде
Від мами мова ще жива
Ведуча: Шановні гості! Дорогі друзі! Сьогодні ми відчиняємо двері в дивовижно яскравий світ поетично-пісенного земляка Івана Михайловича Телятника, автора збірок “Слово від серця, пісня від душі”, ”Слово і пісня з рідного краю.”
Ведуча : А зовсім недавно у видавництві “Кобеляки” вийшла з друку третя збірка автора «Моє рідне село», з якою ми сьгодні познайомимось. До неї ввійшли вірші, пісні, гумор.
Ведуча : Народився Іван Михайлович 10 вересня 1935 року в селі Ханделеївка Кишеньківського району Харківської області в селянській сім”ї Михайла Федоровича та Марії Федорівни.
Ведуча: Тільки з часом Ханделеївку перейменували на Вільховатку, а Кишеньківського району взагалі нестало на карті.
Ведуча: Можливо, саме чудова природа й надихнула нашого героя на творчість. В післямові до збірки автор зізнався, ”Я щасливий, що я українець і виріс в цьому мальовничому куточку нашої чарівної Полтавщини, краї Котляревського, Гоголя, Сковороди, Глібова і його “гора високая, де річка ворскла протікає, і у Дніпро вона впадає”
Вірш “Пісня про Вільховатку”.
Ведуча: Батько Івана Михайловича - Михайло Федорович гарно співав. Мав красивий голос. Був грамотною на свій час людиною і не раз допомагав односельчанам, за що його поважали люди. Голова родини, працював шофером на полуторці. Так на машині батько вирушив на фронт з перших днів війни. Потрапив у полон в Кременчуці. Втік. І знову фронт кривава переправа через Дніпро. Був поранений...
Ведуча: Мати з пятирічним сином Іваном пішла шукати чоловка на місце переправи. І там знайшла Михайла тяжко пораненого в ноги у військовому бліндажі, що знаходився на місці нинішнього цвинтаря в селі Вільховатка...
Вірш “Батьківська хата”
Ведуча: Мати, матуся! Скільки спогадів і тепла таїть це лагідне слово, бо називає людину, яка завжди для малого Івана була найближчою, наймилішою. Марія Федорівна була майже не письменною вміла лише розписатися. Але від природи мудра, знала безліч українських прислів”їв і приказок. Її материнська ласка, її материнська пісня зігрівала сина Івана і доньку Любу.
Вірші “Спомин життя”
“Пісня про матір”
Ведуча: Не випадково в поезії Івана Телятника переважає тема природи рідного краю:
Моя ти рідна сторона ,
Ворскла в розривах Дніпра
Тут молодість моя пройшла ,
І пісня прадіда жива.
Пісня “ Журавка.“
Ведуча: А таки пощастило Івану Михайловичу топтати ряст у найкращому куточку природи. Легендами овіяна навколишня земля. Неподалік Вільховатки знаходився (нині на дні водосховища). Маріїн Яр — місце останньої зустрічі Мотрони Кочубей з її коханим — гетьманом Іваном Мазепою. Візитною карткою району стала Зміїна гора, на якій побували тисячі гостей з далеких і близьких країв. Під Зміїною горою розташувалося так зване Чорне озеро, куди за переказами, були скинуті скарби гетьмана І.Мазепи (чи Карла ХІІ). Іван Михайлович присвятив їй пісню. Доречі автором музики її теж є Іван Телятник “Пісня Зміїна гора”.
Ведуча: Здобувши відповідну освіту, наш герой працював вчителем музики і співів, фізкультури у Кишеньківській, Василівській, Вільховатській школах. Після армії став писати вірші, у школі писав пісні для дітей. А вже після виходу на пенсію з легкої руки колишнього редактора районної газети “Колос”, поетеси Людмили Овдієнко, лаурета обласної комсомольської премії ім.Петра Артеменка, пише збірки віршів та пісень.
Ведуча: “У моїй поезії, - говорить автор у післямові до третьої збірки, - звучать різні теми селянського життя, мудрі поради для людей, дітей, любов до рідного краю — матінки землі, біль за своє село “
Вірші “Любіть Україну”
“Козацька пісня”
Ведуча: Епіграфом до книги “Твоє рідне село” поет-пісняр взяв слова: “Людина яка зазнала горе і страждання в своїй родині, пізнає і розділяє гіркоту утрати інших людських душ, і стає близькою і зрозумілою для страждалих, бо вона знає, що їй сказати і як її підтримати в тяжку для людини хвилину.” Так, в Івана Михайловича також не легкою була життєва стежина.
Ведуча: Під час служби в лавах Радянської армії (1955-1958 рр.) довелося виконувати свій обовязок перед Батьківщиною в будівельних частинах, де будували ядерний потенціал колишнього Союзу. В 1957 році стався ядерний вибух типу Чорнобеля. В 30-ти кілометровій зоні побував і 20-ти річний Іван разом зі своїми однополчанами, долаючи наслідки атомної катастрфи...
Ведуча: Сина Юрій виконував свій інтернаціональний обов”язок на далеких авганських просторах ...Як краялось батьквське серце!Адже скільки згорьованих матерів по всій Україні оплакували своїх синів, які не повернулися з чужої війни... На радість батькові син повернувся живий з ”гарячої точки”. Але знову невимовне горе звалилось на плечі Івана Михайловича- Юрій гине в автомобльній катастрофі. Як втамувати чи бодай приглушити батьківський біль?.. Бринить гірка сльоза в його очах ...
Вірш ”Пам”ять Афгана”
Ведуча: Батько трьох дітей, дідусь трьох внуків, педагог за професією Іван Телятник мудрістю свого життя звертається до молоді поетичними рядками берегти своє здоров”я, бути успішними, створити гарну сім”ю і непіддаватися впливу шкідливих звичок.
Вірші ”В твоїх руках”
“Мудрість життя”
Ведуча: Проходять роки , та не вертають назад...Чимало вже на світі прожив наш поет- земляк. І нестирається в його пам”яті все
пережите, передумане, виважене роками.
Вірш”Що було, те було”
Ведуча: Микола Касьян...Наш сучасник. Людина великої сили духу, людина - борець. Щедра душа та чутлива рука Миколи Андрійовича лікувала і від болю, і від туги.
Через власну поезію Іван Михайлович висловлює велику любов, пошану і вдячність до геніального лікаря.
Вірш ”Пам”яті Миколи Касьяна”
Ведуча: Іван Телятник вміє й пожартувати. Він пише так, щоб люди сміялись над негативним і прагнули його позбутись. Героями його іскристих перлин мудрості є односельці, з якими Іван Михайлович зустрічається мало не щодня, і написані вони з добрим серцем, з відкритою посмішкою.
Вірші “Дві сусідки”, ”Пішла баба на село”
Ведуча: Наша зустріч добігає кінця та вона залишається доброю згадкою відданою синівської любові до рідного села, його людей щирої любові до матінки-землі , до своїх рідних батька й матері, які дали життя, зростили й вивили на безмежну життєву стежину.
Дякуємо за увагу!До нових зустрічей.
